(Звучить музика)

Ведуча:Незабаром відзначається день народження Тараса Григоровича Шевченка – поета, мислителя, художника, палкого патріота України..

Кожна нація, якій пощастило відкрити і висловити свою творчу ідентичність, своє глибинне самопізнання, базу національної культури, осягнула це могутнім словом свого національного пророка. Серед тих щасливих, вибраних народів є і ми, українці. І ось чому. Поляки дістали Міцкевича, німці – Гете, англійці мають Шекспіра, італійці – Данте. Росія гордиться своїм Пушкіним, а ми, українці – Тарасом Шевченком. Він, безсмертний Тарас, для нашого народу – явище унікальне, неординарне. Тому все, що з ним пов’язане, дороге нам і рідне. Але постать Кобзаря досить часто настільки зміфологізована, що за нею досить важко побачити звичайну людину, яка колись так само кохала і зраджувала, боялась і ненавиділа.

Тож яким Тарас був насправді? Давайте ознайомимось з деякими сторінками життя письменника.

Дитячі та юнацькі роки письменника

Ведуча: Він побачив світ 9 березня 1614 року в селі Моринцях колишнього Звенигородського повіту на Київщині в родині кріпаків Григорія Івановича і Катерини Якимівни Шев-ченків. Того дня народилася панові Енгельгардтові ще одна кріпацька душа, а Україні - її гордість і слава, її великий. народний співець.

Коли Тарасові сповнилося два роки, його родина залишає Моринці й повертається до рідного батьківського села Кирилівки. Тут, в убогій селянській хатині, "У гаї, над чистим ставом край села" пройшли дитячі літа Тараса.

Не по-дитячому сумні то були літа. Голодний, обірваний хлопчик самотужки знайомився зі світом.

Нестерпна нужда і тяжка виснажлива праця рано звели в могилу матір і батька Тараса. В сільській метричній книзі без почуття гіркого гумору поставлено такий діагноз цих двох смертей: померли "з натуральної хвороби".

Інший, жахливий і страшний "діагноз" поставив згодом сам Тарас:

Там матір добрую мою,

Ще молодую, -

у могилу Нужда та праця положила.

Там батько, плачучи з дітьми,

(А ми малі були і голі),

Не витерпів лихої долі

Умер на панщині...

Ведуча: Після смерті матері дев'ятилітньому Тарасові довелося щодня відчувати сліпу ненависть, лихе слово і тяжку руку злої мачухи Оксани Терещенко, яка прийшла в хату вдівця зі своїми трьома дітьми. А коли через два роки помер і батька, життя одинадцятилітнього сіромахи стало й зовсім нестерпним.

Залишившись перед усіма життєвими вітрами й негодами беззахисними й голими, п'ятеро кріпацьких круглих сиріт /старшому Микиті - чотирнадцять, а найменшому Йосипу - заледве чотири/, "розлізлися межи людьми, мов мишенята". На власний хліб, "у люди" пішов і малий Тарас.

Для 11-річного підлітка розпочалися довгі й важкі його "університети". Ще за життя батьків восьмирічного Тараса вперше оддали в науку до молодого дяка Павла Рубана, а після смерті батька - до сільського дяка Богорського. Гірка то була наука з-під замашних різок п'яних дячків.

Заставши якось дяка п'яним, школяр по-своєму розрахувався з ним за науку - наскільки вистачило дитячих сил, він відшмагав наставника різками.

Єдиною розрадою тих років було перше глибоко й чисте кохання Тараса до такої ж, як і він, кріпацької сироти - чорнобривої Оксани Коваленко, світлу згадку про яке він проніс через все життя. Це їй він присвятив поему "Мар'яна-чорниця" ("На пам'ять того, що давно минуло").

У посвяті згадано

...того сироту,

Що в сірій свитині,

Бувало, щасливий,

Як побачить диво -

Твою красоту.

Кого ти без мови,

Без слова навчила

Очима, душею,

Серцем розмовлять.

Тарас робив на панській кухні, вчився малярству у Вільні, два з половиною роки "прокозачкував" у пана Енгельгардта, але ніякі труднощі не зломили хлопчика - не лакейської був той вдачі!

Ведуча: Переїзд до Петербургу повністю змінив його життя. Але слово "переїзд" не зовсім підходить у даному випадку. Понад два місяці власними ногами міряв той шлях (з Вільно до Петербурга) Шевченко із челяддю пана Енгельгардта., А шлях

був немалий - восьмисоткілометровий.

Був то страшний і повчальний шлях, про що згодом поет писав так у своїй "Катерині":

...Аж на серці похолоне,

Як його згадаю.

Попоміряв і я колись -

Щоб його не мірять!..

Розказав би про те лихо,

Та чи то ж повірять!

Білі липневі ночі. Юнак у засмальцьованій фарбами одежі крадькома пробирається в сутінках Літнього саду. Переконавшись, що ніхто не слідкує за ним, сідає біля Сатурна,

розкладає свої небагаті малярські приладдя і починає працювати.

Він настільки захоплений роботою, що не помічає, як до нього підходить незнайомий і уважно розглядає ескіз.

"Ти часто ходиш сюди малювати?" - нарешті запитує незнайомий. Юнак прудко підводиться, розгублено дивиться на нього, прагнучи розпізнати в ньому друга чи ворога, і після хвилини мовчання, ніяковіючи відповідає: "Кожну неділю..."

Так розпочинається знайомство, що докорінно змінить долю кріпака. Іван Сошенко, гуманний і добрий, відтепер стане другим учителем молодого художника.

Викуп з неволі

Ведуча: Перегорнемо ще одну сторінку життя поета - викуп з неволі. Енгельгардт запросив 2500 карбованців. Названа сума була занадто великою. Зібрати її серед зацікавлених було просто немислимо. Довелося звернутися до випробуваного методу. За тих часів художники нерідко допомагали талановитим кріпакам вириватися з кріпацької залежності, продаючи через лотерею свої твори. На виручені гроші купували "відпускну".

Брюллов, Венеціанов, Жуковський, Гребінка вирішили для викупу Шевченка також влаштувати лотерею. Брюллов написав портрет Жуковського і 16 квітня 1830 року виставив його в лотерею. Виручені гроші внесли Енгельгардту. 22 квітня /старим стилем/ він видав "відпускну". А через день на квартирі Карла Брюллова в присутності Жуковського, Вільєгорськолго, Григоровича, Венеціанова та інших зблідлому після тяжкої хвороби Тарасові вручили "вольну". Це були радісні для поета дні. Починалося нове життя. Тарасові йшов двадцять п'ятий рік.

Кохання Т.Г.Шевченка

Ведуча: Шевченко прожив лише 47 років. 25 з них провів у кріпацькому рабстві, 10 років - у тюрмах та на засланні, решту майже постійно знаходився під недремним жандармським оком, воював із нестатками і нуждою та самотністю, помирав у казенній комірчині, не здійснивши навіть природної людської мрії про сімейний затишок у власному куточку...

Але палке серце поета не раз наповнювалось великим вогнем любові. Без неї життя Шевченка було б зовсім тяжким.

Тридцятип'ятилітня княжна Варвара Миколаївна Рєпніна була палко закохана в поета, її розчулювало і хвилювало його страдницьке життя, і, мабуть, десь у потаємній схованці серця вона зберігала й бахання розділити з ним життя і усвідомлення того, що це зовсім неможливо...

Рєпніна присвятила поетові доволі прозору автобіографічну повість "Девочка", яка була, за її словами, "майже точна історія мого серця".

Безперечно, Шевченко не міг не здогадуватись про глибокі почуття княжни, він щиро співчував їй, бо й сам розумів, що їхні стосунки можуть бути тільки дружніми.

Різними шляхами в житті судилося піти поетові й княжні - у них ті шляхи ніяк не могли б сплестися в один, бо їх розділяла глибока соціальна прірва, яку не могли б подолати ні родина сановного князя, ні Шевченко.

Але все ж благородний поет завжди платив щирою дружбою тій, що всупереч волі своєї родини, іноді прямо наражаючись на небезпеки, навіть на царський гнів, виявляла таке безкорисливе піклування про долю все-таки по своєму й близької їй людини.

Особливе місце належить родині поміщиків села Березова Рудка Закревським. У господаря маєтку, полковника Платона, гостював Шевченко.

Вродлива молода дружина Закревського Ганна мала величезний успіх у колі численних гостей і прихильників. Щиро захопився нею і Тарас Шевченко, який тоді ж любовно виписав її портрет. Мабуть, глибоко в серце поета проник пильний погляд великих темно-голубих очей, якщо про той погляд і ті очі він проніс згадку ледве чи не через все життя.

Саме Ганні Закревській присвятив поет одну з найніжніших своїх поезій - "Г.З," та поетичний роздум "Якби зострілися ми знову":

...А ти, доле!

А ти, мій покою!

Моє свято чорнобриве,

І досі між ними

Тихо, пишно походжаєш?

І тими очима,

Аж чорними-голубими,

І досі чаруєш

Людські душі?

Чи ще й досі

Дивуються всує

На стан гнучкий?

Свято моє!

Єдине свято!

Можливо, це було найглибшим і найтривалішим захопленням Шевченка, хоч він із ним найменше пов'язував можливість особистого щастя. Здається, для жодної з жінок, що зустрічалися на життєвому шляху Шевченка, поет не знаходив таких зворушливих слів, як для "Ганни-вродливої" - його недосяжної мрії....

Ведуча: Жіноча доля глибоко хвилювала Шевченка. Особливо доля жінки-кріпачки. В своїй прекрасній поемі "Катерина" поет пише:

Кохайтеся, чорнобриві,

Та не з москалями.

Бо москалі - чужі люди,

Роблять лихо з вами.

Москаль любить жартуючи,

Жартуючи кине;

Піде в свою Московщину,

А дівчина гине...

Якби сама, ще б нічого,

А то й стара мати,

Що привела на світ божий,

Мусить погибати.

Серце в'яне співаючи,

Коли знає за що;

Люде серця не побачать,

А скажуть - ледащо!

Кохайтеся ж, чорнобриві,

Та не з москалями,

Бо москалі - чужі люди,

Знущаються вами.

Історія скривдженого кохання, зламаного життя, знедоленого дитинства - ось що таке "Катерина" Шевченка. Палкі рядки поеми не можуть лишити байдужими нікого,

А які чудові рядки написані ним російською мовою:

Без малодушной укоризны

Пройти мытарства трудной жизни,

Измерить пропасти страстей,

Понять на деле жизнь людей,

Прочесть все черные страницы,

Все беззаконные дела...

И сохранить полет орла

И сердце чистой голубицы!

Ведуча: Ми не можемо зупинитися докладно на біографії великого поета, та це й не треба. Про нього написано багато книжок, які ви всі можете прочитати. Його пам'яті присвячено багато віршів, пісень, пам'ятників. Іменем Шевченка названі вулиці, пароплави, парки, школи, бібліотеки...

Давайте ознайомимось з деякими аспектами, що стосуються видатного письменника.

Вдача

Ось як згадують про Шевченка сучасники: "Своєю простотою, сердечністю, однією своєю появою мимоволі прив’язував до себе всіх: від малого до великого…", "Його трохи незграбні, але зовсім не вульгарні манери, проста мова, добра, розумна усмішка, все якось притягувало до нього й залишало враження старого знайомства, старої приязні, при якій всі церемонії робилися зайвими", "Він був надзвичайно ласкавий, м’який і наївно довірливий до людей, в усіх він знаходив щось добре й захоплювався часто людьми, що не були його варті. Сам же він впливав на інших якось чарівливо, всі любили його, навіть слуги".

Талант

Свої поезії Шевченко писав з надзвичайною легкістю – наче жартома: міг не тільки слухати при цьому розмови присутніх, а й сам брати в них участь. Шевченко був академіком гравюри Петербурзької академії мистецтв. Він залишав по собі багату спадщину: сотні закінчених картин олією, сепією та аквареллю, понад 30 офортів, близько 1300 малюнків. До того ж, не все збереглося. Шевченко був віртуозом інтимного співу. Мав добрий слух, невеликий але гарний голос. Знав безліч українських пісень. Часто співав соло, а свою улюблену "Зіроньку" виконував так, що загіпнотизовував слухачів. Окрім того, був талановитим оповідачем і прекрасним декламатором. Запальний театрал і приятель найвидатніших акторів – свого часу, під час солдатчини він проявив блискучі акторські здібності.

Оточення

Друзями Шевченка були відомі культурні й мистецькі діячі Росії. Так, він переселився до відомого художника Карла Брюлова, щоб опікуватися ним під час хвороби, викликаної любовною драмою. Шевченко був серед небагатьох приятелів автора прославленого полотна "Останній день Помпеї". Геніальний актор Щепкін настільки любив Шевченка, що 70-річним спеціально приїхав на зустріч до Тараса Григоровича у Ніжній Новгород. Для вже поважного старця це був справжній подвиг. Ніхто з таким ентузіазмом не приймав Шевченкових творів і не декламував їх, як цей видатний актор Росії. Відомий історик Микола Костомаров, який був з поетом у близьких стосунках, під час похорону Шевченка почав промовляти, але, схвильований, заридав і пішов геть.

Шевченко був у дружніх стосунках з усією українською елітою – Кулішем і Гулаком – Артемовським, Гребінкою і Марко Вовчок, Квіткою Основ’яненком і Максимовичем.

Слава

В Україні Шевченко мав таку велику популярність, що поміщики навперейми запрошували його в гості, а коли поет входив до зали, то всі присутні стовплювалися при вході, і навіть чванькуваті пані, що інакше не розмовляли, як по – французьки, очікували його появу з великою цікавістю. Він був предметом загальної уваги і захоплення.

Повертаючись пароплавом із заслання, недавній рядовий Шевченко мешкав у каюті самого капітана і був постійним гостем подорожуючих мільйонерів. Уся петербурзька еліта: найславетніші вчені, письменники, політичні діячі, митці, артисти, композитори, колишні політичні вигнанці і в’язні, модні красуні, аристократи й студенти, урядовці усі вони строкатим і галасливим натовпом після заслання оточили Шевченка, не даючи йому ні відпочити , ні зайнятися своїми справами. Його мало не носили на руках.

Про його популярність свідчить і те, що автопортрет Шевченка купила дядина царя Олександра ІІ, велика княгиня Олена Павлівна, вдова царевого дядька, а один з офортів - граф Олександр Іваров, син колишнього міністра освіти.

Гроші

Гроші Шевченка не трималися. Маючи великі суми, витрачав їх, сам добре не знаючи, як і куди. Не вмів бути ні ощадливим, ні розпоряджатися грішми. Часто необережно позичав і ставав жертвою ошуканців. Заходячи до міста, завжди брав гроші для жебраків. Якось не замислюючись, всунув у руку старцеві золотого імперіала. Переляканий небувалою щедрістю, той відмовився від такої суми.

У Києві служниця, перучи Шевченкові хустки, знайшла позав’язувані у вузликах гроші, Поет ніяк не міг пригадати, коли і за яких обставин туди їх заховав. У неділю за ці "дурні якісь гроші" він справив банкет для дітвори з цілої околиці.

Останні дні поета

Ведуча: У ніч з 24 на 25 лютого у Шевченка стався тяжкий серцевий приступ. І.М.Лазаревський, що прийшов привітати поета з днем народження, застав його у безнадійному стані: "Муки страдника були невимовні; кожне слово коштувало йому страшних зусиль".

А вдосвіта невгамовний трудівник все-таки вирішив, перемагаючи себе, зійти в майстерню. Сходячи вниз, втратив свідомість, покотився по східцях та вже більше й не підвівся. Сталося це в неділю 26 лютого о п'ятій годині тридцять хвилин...

Поховали... тихесенько.

Україна плаче....

Поховали дух великий

І серце гаряче,

Поховала наша мати

Найкращого сина, -

"Вічну пам'ять" заспівала

Уся Україна.

Ні, не всього поховали

Тебе на чужині, -

Твоє слово животворне

Живе на Вкраїні;

Твоя дума, твоя пісня

Повік не загине,

Поки буде рости-жити

Козацька дитина,

Твоє слово ізмалечку

Повитвердять діти.

Будеш з ними зеленіти,

Український квіте...

Теє жито, що посіяв,

Зійде - жати будем.

Розбудив еси нас, батьку...

Тебе не розбудим! /В.Кулик. На смерть Шевченка. 1861 р./.

Кріпак із кріпаків, геній із геніїв – це він дочасно віддав своє життя, аби неправда і сваволя, кривда і глум над чесною людиною ніколи не приходила на нашу землю.

Поетична хвилинка «Сторінками Кобзаря»

Ведуча: Великий поет назавжди лишиться у пам'яті народній. А ми сьогодні з вами віддаємо дань пам'яті великому Кобзарю, сплітаючи усі разом вінок з його віршів.

Після цих слів ведучої читачі декламують кілька віршів Т.Г.Шевченка.

(«Зоре моя вечірняя» «Реве та стогне Дніпр широкий» «Садок вишневий коло хати» бажаючі …).

Літературна вікторина

Ведуча: А зараз, як підсумок нашої зустрічі, ми би хотіли провести літературну вікторину

(Проводиться конкурс).

1. Село, в якому народився Тарас Шевченко. (Моринці)

2. Село, в якому минуло дитинство Тараса Шевченка. (Кирилівка)

3. Що в перекладі з грецької мови означає ім’я Тарас? (Бунтівник)

4. Прізвище пана, кріпаками якого були Шевченки. (Енгельгардт)

5. Імена батьків Тараса ( Григорій та Катерина)

6. Ім’я подружки дитинства Тараса, яку поет згадує у вірші «Мені тринадцятий минало» (Оксана Коваленко)

7. Ім’я старшої сестри Тараса. (Катерина)

8. Хто був першим учителем малювання Тараса Шевченка? (Майстер Ширяєв)

9. Чий портрет був намальований для викуплення Шевченка з кріпацтва? (Василя Жуковського)

10. Хто намалював того портрета? ( Карл Брюллов)

11. Як називається збірка поезій Т. Шевченка? («Кобзар»)

12. Скільки творів увійшло до першого «Кобзаря»? (8)

13. Коли Тарас був викуплений з неволі? (22 квітня 1838 року)

14. Скільки років провів Тарас Григорович на засланні? (10 років: з 1847 по 1857)

15. Який навчальний заклад закінчив Шевченко? (Петербурзьку академію мистецтв)

16. Учасником якої організації був Тарас Шевченко? (Кирило – Мефодіївське братство (товариство)

17. Яку книгу для маленьких дітей уклав і видав власним коштом Шевченко?(«Буквар»)

18. Яке наукове звання було присвоєне Шевченкові у 1860 році? (Академік гравюри)

19. У якому році помер Шевченко? І де його було поховано? (10 березня 1861 року, Петербург, Смоленське кладовище)

20. Коли і де Т. Шевченко був перепохований? (22 травня 1861 року на Чернечій горі поблизу Канева)

21. Хто сказав про Шевченка: «Він був сином мужика і став володарем у царстві духа…? (І.Франко)

22. Як називається такий вірш?

Ти мусиш нам співця назвати,

Адже умів лиш він один

Рабів німих так захищати.

А хто так оспівав, як він,

Садок вишневий коло хати?

Дмитро Білоус (Акровірш)

Ведуча: Шевченкова поезія давно стала найважливішим і нетлінним складником духовного єства українського народу. Шевченко - це не тільки те, що вивчають, а й те, чим живуть, у чому черпають сили і надії. У глибини майбутнього склав Шевченко свої непохитні заповіти синам рідної землі. І серед цих заповітів перший і останній:

Свою Україну любіть,

Любіть її ...

Во врем'я люте,

В останню тяжкую минуту

За неї господа моліть.

(Звучить пісня «Заповіт»)

Дякую за увагу! До побачення! Всього вам найкращого!

Кiлькiсть переглядiв: 2453